Роздумуючи над питанням ідентичності, Опанас Заливаха звертається до українського фольклору, осмислює його метафорично. З-поміж вигадливих рослинних орнаментів раптово виникає обличчя молодої дівчини, мимоволі викликаючи асоціації з народними піснями чи повір’ями. Художня мова митця лаконічна, підкреслені вертикальні ритми додають композиції монументальності.
