У Центрі інтелектуального мистецтва «Меркурій» триває виставковий проєкт «Опанас Заливаха. Хто ми?». Тут представлені малярські й пластичні роботи про українську ідентичність. На цю тему художник рефлексував ще в клубі шістдесятників, за що отримав п’ять років ув’язнення суворого режиму.
Журналістка ІА Дивись.info розповідає про виставку та її автора.
Твори Опанаса Заливахи розмістили у двох залах центру та поділили на три тематичні блоки: «Загублена ідентичність», «Лабіринти опору» та «Недосконалість».
«Назва виставкового проєкту “Хто ми?” містить риторичне запитання, яке Заливаха поставив ще в клубі шістдесятників. Якось при зустрічі він також поставив мені таке питання. Тоді двадцятирічний я намагався йому відповісти, доказати, чому я українець. Феномен в тому, що Заливаха вважав питання “Хто ми?” – досі актуальним. Він зазначав, що українська ідентичність не є сформованою. Художник звернув увагу, що в нас процес символізації травм – не запущений. Тому він взяв цю місію на себе. Наша виставка – це певний спосіб донести меседж Заливахи, ким ми є. Те, що робить нас українцями», – розповів куратор виставкового проєкту та артдиректор ЦІММу Богдан Мисюга.
У першому залі роботи Опанаса Заливахи помістили у два смислові блоки під назвами «Загублена ідентичність» та «Лабіринт опору». Тут можна побачити такі твори митця: «Козацького роду нема переводу», «Прамати», «Чумацька вечеря», «Лірник», «Розпука», «Автопортрет з волами», «Знамення», «Доля. Сум», «Повернення», «За московською завісою», «Пам’яті Алли Горської», «Голодомор», «Совки» тощо. У залі є й пластичні роботи. Одна з них — дерев’яний пантеон давніх богів.
«Опанас Заливаха через живопис та пластику мандрує до архетипу. У його картинах є архаїчні сюжети. Наприклад, у роботі “Чумацька вечеря”, яка присвячена чумакам, є український космогонізм. На інших картинах бачимо архаїчний сюжет лірника. Ці образи взяті з українського епосу», – зазначив Богдан Мисюга.
У другій частині залу «Лабіринті опору» є твори митця, які він створив, коли перебував у в’язниці. Тут можна побачити екслібриси, зроблені в ув’язненні та після за ескізами табірних малюнків. Також розмістили поштівку «Запрошення на табірне чаювання з нагоди 110 річниці Івана Франка», яку Заливаха створив у таборі «Явас» у 1966 році.
«”Лабіринт пору” – побудований у вигляді лабіринту. У цей лабіринт можна зайти прямо і попасти одразу на малу зону, а можна, як Заливаха, – через усвідомлення власної ідентичності. Малою зоною художник називав ув’язнення в таборі, а Радянський Союз – великою зоною. Тут ми також маємо такий уявний коридор цінностей. Для прикладу, картина «Розпука» передає той стан, який мали усі дисиденти, коли загинула Алла Горська. Він уявив Горську в образі жінки, яка підіймає руки догори», – каже куратор виставкового проєкту.
Особливим експонатом в цій частині виставки є великоформатний муляж вітража «Шевченко. Мати». Оригінальну роботу його створив Опанас Заливаха разом з Аллою Горською, Галиною Зубченко, Галиною Севрук та Людмилою Семикіною у 1964-му в Київському державному університеті ім. Т. Г. Шевченка. Однак вже наступного дня вітраж знищили представники радянської влади через «ідеологічну ворожість».
Богдан Мисюга підкреслює, що це перша спроба відновити вітраж. За основу взяли сканований ескіз з родинної збірки художника.
У серпні 1965 року Опанаса Заливаху разом із літератором Іваном Світличним звинуватили в «антирадянській пропаганді й агітації». У домі художника органи радянської влади провели обшуки та знайшли негативи плівок копіювання антирадянської літератури. Засудили митця на п’ять років ув’язнення в Мордовії. Однак навіть там він продовжував творити.
Третя частина виставкового проєкту називається «Недосконалість». У ньому розмістили такі роботи художника: «Все минає», «Силует», «Поцілунок», «Лад», «Фантазія», «Абстракція», «Фенікс», «Лісові мавки» та інші. Крім того, у сусідній кімнаті можна переглянути кінострічку «За філіжанкою кави», яку створили на Івано-Франківському обласному телебаченні «Галичина». У фільмі можна побачити інтерв’ю з Опанасом Заливахою.
«Основний концепт залу “Недосконалість” в тому, що Заливаха розуміє – незалежність України, яку ми отримали, треба було ще реалізувати. Тобто набути усіх потрібних для держави атрибутів: мати повноцінне українське військо, сформувати національну політику, українізувати усі сфери і т.д. А усіх цих речей не було, і Заливаха на цьому наголошував. Тому часто у 1990-х роках не знаходив спільної мови з багатьма ровесниками», – зазначає куратор виставки.
Богдана Мисюга додає, що сьогодні є важливим питанням, що також актуалізує виставковий проєкт «Опанас Заливаха. Хто ми?», це меморіалізація українських героїв:
«Власне, Заливаха дає свій спосіб вирішення цього питання: для того, щоб меморіалізувати героїв нам треба символізувати наші травми. А Заливаха практично переводить у символи українські колективні травми. Для нього – це життєва стратегія. Так, символізація травм є творенням ідентичності. Тому Заливаха є національним художником».
На виставці про життя Опанаса Заливахи можна дізнатися через фото, документи та листи з державних і приватних архівів України, зокрема, Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва України.
ІА Дивись.info зібрала головні факти з біографії художника:
Центр інтелектуального мистецтва «Меркурій» відкрили у Львові у лютому 2024 року. Перший проєкт, який там презентували, був «Ретроспектива інтелектуального мистецтва України». Другий – «Блукання в собі». Третій – «Моя територія». Детальніше про нього читайте тут у матеріалі журналістки ІА Дивись.info.
Авторка: Ольга Бомко
