|
  • МОВА САЙТУ

  • Меню

    School

    Media Platform

    • Publications

      soon
    • Video

      soon
    • Audio guides

      soon

    Квитки і крамничка

    0

Зі світом так і не змирився…

Самітник київського андеграунду 1970-х Микола Трегуб вписував у свої картини вірші Плужника і шукав розраду в археології

О ні! В пустелі цій не випадає манна,
Сидить лише гризот неублаганний смок
І душить тугою мій виснажений крок.
Смутна, о земле, ти! Скупа, обітована!
Микола Зеров

Принципово відмовившись від ідеології, Микола Трегуб своїми роботами намагався створити власний всесвіт, у якому головною була б сама творчість. Митець порівнював малювання із сакральним дійством, прагнув створити щось величне, унікальне. У часи панування тоталітаризму й боротьби проти національної ідентичності Микола Трегуб осмислює історію. Художник вдивляється в минуле, творить символічний образ української землі, яка, попри свою скаліченість, не втрачає могутності, готова пустити паростки відродження.

Микола Трегуб надає перевагу емоційності й звертається до тактильної абстракції – психологічного відображення дійсності як спроби візуалізувати людські почуття. Його роботи «Барвистий світ» і «Барвиста абстракція» – ортогональні проєкції українських ландшафтів. Характерний прийом майстра – створення незвичних фактур шляхом змішування фарби із сушеними травами. З висоти пташиного польоту він споглядає країну, її землі, які несуть на собі тягар історії. Попри виснажливі жорстокі війни, спустошення, тут усе ще проростають яскраві квіти – символи майбутнього оновлення.

У роботі «Думи мої» можемо простежити тему розрухи. Митець звертається до рядків з вірша Тараса Шевченка, втілює через них свої переживання, біль за долю країни. Різноманітними фактурами передано образ понівеченої України. Темна розтріскана фарба – випалена земля, поруч – понівечені вогнем поля. Поверх цього тонким червоним силуетом проступає профіль людини, замість волосся – розірвана сорочка автора – символ скалічених людей, готових пожертвувати собою заради Вітчизни.

Промовистим є й підпис «ТРИГУБ» – ще один вияв національної позиції художника. Офіційне прізвище «Трегуб» Микола вважав зросійщеним, намагався українізувати принаймні в підписах до робіт. Саме тому на картинах можна зустріти різні варіанти: «Трегуб» або ж «Тригуб» (зрідка – «Трегоб»). Це був спосіб наголосити на своїй українськості.

Найбільшими цінностями для Миколи Трегуба є людина та її місце в історії. Він говорить мовою алегорій, болісно переживає втрати минулого. Крізь призму трагічної долі своєї родини митець відтворює складне минуле всієї України. Наприклад, його картина «Родичі» відсилає до Голодомору 1932-1933 років. У ті страшні роки мати художника втратила майже всіх рідних, вижила лише вона та її сестра. Розповіді матері й тітки лягли в основу композиції. Микола Трегуб роздумує про межу жорстокості, безліч безневинних смертей, описує долю багатьох українських сімей. Зображує родичів, яких ми ніколи не знали, адже їх силоміць викреслили з нашої історії, залишивши в пам’яті лише розмиті, затерті обриси.

Гостро реагує художник і на події Другої світової війни. «Палаюча земля» знову оповідає особисту історію митця, коли наприкінці війни німці навмисно підпалили хату його родини, залишивши матір з маленьким сином без даху над головою. Страшне видовище так гостро запам’яталося юному Миколі, що вже у зрілому віці він переносить його у свою творчість. Мотиви вогню і полум’я стають ключовими для художника. Це також можна простежити в роботі «Місто в сажі», де димова завіса застилає практично весь горизонт.

Чимало творів Миколи Трегуба містять текстовий супровід – вирізки з газет, журналів або написи вручну. Цитати відомих український письменників, власні прозові твори виступають поверх полотна, додають йому довершеності. Інколи текст займає практично весь простір і закриває зображене. Також є роботи, в яких слова стають єдиним медіумом – щоденником, у якому митець виливає свої переживання.

Це стало додатковою формою «тихої опозиції», у якій митці 1970–80-х років перебували щодо радянської влади. Микола Трегуб немов доповнював свої образотворчі твори своєрідним маніфестом, складеним разом з письменниками, яких торкнулися репресії. Друзі художника згадували, що він практично ніколи не розлучався зі своїми «захалявними книжечками», з яких черпав натхнення. Улюбленими і найчастіше цитованими на картинах поетами були Євген Плужник і Микола Зеров.

Для Миколи Трегуба поезія була також певною формою відчуження від ворожої реальності. Пошук суголосних думок і переживань дав змогу зрозуміти: він не самотній. Трагічний гуманізм Євгена Плужника дуже близький художнику. У час, коли загальнолюдські цінності здавалися втраченими, обидва митці вважали, що єдиним порятунком від жорстокості й безглуздого кровопролиття є милосердя та емпатія.

В унісон із Євгеном Плужником Микола Трегуб протиставляє болісне трагічне минуле і сьогодення пристрасній вірі у справедливе майбутнє. Домінантними в одному з творів є рядки поеми «Канів». Разом із поетом художник роздумує про майбутнє нашої країни. Хаотичними різкими лініями проступають на папері українські ландшафти – сум’яття, невизначеність сьогодення. Що ж стане вирішальним фактором у боротьбі за майбутнє України? Відповідь однозначна: людина, її цінності й історична пам’ять як рушійна сила до змін.

Микола Зеров – ще один поет, до якого звертався Микола Трегуб. У віршах неокласика художникові близькі мотиви возвеличення рідного Києва як осередку збереження давньої культури; символу мистецького розквіту, за який варто боротися, не дозволивши могутній столиці стати збіднілою провінцією. Поезія Миколи Зерова часто супроводжує побутові зарисовки Миколи Трегуба. Вона є закликом звернутися до свого коріння.

Подібно до Миколи Зерова, який у своїх віршах звертався до античності чи княжої доби, Микола Трегуб шукає відповіді у спадщині. Художник часто виїжджає на археологічні розкопки. Стародавня культура стає однією з ключових тем, митець доповнює свої тактильні абстракції зображеннями скіфських баб, трипільськими глечиками; малюнки супроводжує польовими нотатками.

У контексті звернення до минувшини набуває особливого значення мотив маски як давнього образу, незмінного атрибуту культових ритуалів. Ще на початку ХХ ст. митці, зокрема Пабло Пікассо і Поль Гоген, заперечили старі канони й традиційні форми, почали черпати натхнення в мистецтві африканських племен, вбачали в ньому справжню свободу. Для Миколи Трегуба мотив маски став способом втечі від реальності, магічною річчю, оберегом проти невідомих загрозливих духів.

Роботи Миколи Трегуба сповнені семантикою давніх ритуалів. Митець творить окремий всесвіт, власну космогонію, а якій все функціонує за його правилами. Він пропонує новий погляд на картинну площину. Подібно до масок, що часто сприймають тривимірно, художник розсуває межі глибини; чимало творів стають багатошаровими – доступні для оглядання не лише з лицьового боку, але й на звороті. Наприклад, «Автопортрет вночі», у якому митець знову вдається до тактильного відображення землі, поверх якого проступає ледь помітний портрет-маска, затиснутий у суворі рамки. На звороті бачимо вирізки з мистецьких книжок, археологічних студій – єдиної розради художника.

Чимало пейзажів Миколи Трегуба сповнені церковних мотивів. Тут знову відчитуються алюзії на Миколу Зерова, для якого храми символізували міць Києва, його історію, могутність. Митець фіксує у своїх роботах знакові місця рідного міста, засвідчує його потенціал, віру в швидкий розквіт і відродження. Водночас у релігійності художник вбачає ще один спосіб відсторонення від світу, пошук заспокоєння серед утисків і незмоги вільно творити.

Полотна Миколи Трегуба сповнені тривожних передчуттів. «Церква» оповідає про загублену людину, яка втратила всі свої життєві орієнтири й прагне втекти від жорстокого, ворожого їй світу шляхом вознесіння до Бога. Подібна до неї «Резиньяція Видубицького монастиря». Людина прийняла свою долю і спокійно підкоряється їй.

Утім, змиритися з усім, що підготувало життя, Микола Трегуб не зміг. Неприйнятий у суспільстві, переслідуваний владою, він постійно вів боротьбу – насамперед із самим собою, своїми душевними муками. Не витримавши, він вчинив самогубство біля стін Видубицького монастиря – єдиного місця, що давало надію.

Довідка:
Микола Трегуб – український художник, яскравий представник київського андеграунду 1970-х років. Народився на Київщині в 1943 році. Змалку виявляв хист до малювання, закінчив Київське художньо-ремісниче училище, проте подальшу освіту здобути не вдалося – не дозволила радянська цензура. Працював художником-декоратором на Київській кіностудії художніх фільмів ім. О. Довженка та в Інституті археології Національної академії наук України, брав участь в експедиціях.

На становлення Миколи Трегуба як митця вплинула дружба з художником Вудоном Баклицьким. На початку 1960-х років вони об’єднуються в групу «Нью Бент». Митці багато працювали разом, чимало етюдів написали з однієї натури, організовували неформальні виставки. У 1970-х роках Микола Трегуб стає учасником неформального об’єднання «Рух», готує персональну квартирну виставку, яку згодом знищать представники КДБ.

Постійні переслідування з боку влади значно погіршили психічне здоров’я митця. Зрештою 23 березня 1984 року Микола Трегуб не витримав зовнішнього тиску і покінчив життя самогубством.

Фото: Галина Кучманич

Першоджерело: https://zbruc.eu/node/118650

Поділитися

Залиште свій коментар

Course Logo

Don't miss out on this month's webinar

Lorem ipsum dolor sit amet
en_USEN