Три роки тому, восени 2020, ми записували інтерв’ю з Богданом Мисюгою, мистецтвознавцем та куратором, у виставкових залах новоствореного Музею модернізму*, коли на стінах артпростору ще досихала фарба. Говорили про кураторську візію проєкту та задуми для майбутньої експозиції. На початку зими 2023 року у мене — дежавю, адже знову записуємо розмову з Богданом і знову про новий мистецький простір. Характерного аромату фарби навколо, щоправда, вже немає, але говоримо все про те ж — концепцію нового проєкту, плани на експозицію та до чого готуватися відвідувачам, йдучи на зустріч з мистецтвом цього разу.
Після створення і запуску Музею модернізму, Ви, у певний момент, відійшли від цього проєкту. І зараз ми вже будемо з Вами говорити про наступний проєкт, над яким ви працюєте. Що це буде, ще один музей?
Богдан Мисюга: Не зовсім. Я дуже не хочу створювати простір подібний до Музею Модернізму, який, вважаю, свого часу вийшов вдалим та цінним музейним продуктом.
Я не хочу, щоб музеї, зокрема й той новий проєкт, про який ми говоримо сьогодні, між собою конкурували. Хочеться, аби вони доповнювали один одного, а не змагалися; добре було б, якби вони стали такими собі пазлами, які складаються у цілісну картину, що репрезентуватиме українське мистецтво.
Тобто ЦІМ — це буде фізичний простір, який можна відвідати?
Б. М.: Так, це буде нова локація у середмісті Львова. Виставкова площа у нас — приблизно 1000 квадратних метрів. Ми відкриємося великою ретроспективою інтелектуального мистецтва. Експозиція буде поділена на 5 часових відтинків, відповідно, й виставковий простір матиме 5 різних компонентів.
А який історичний період охоплюватимуть ці 5 часових відтинків?
Б. М.: Експозиція охоплюватиме мистецтво від початку 20 століття й до сьогодні. Але, порівняно з Музеєм Модернізму, у ЦІМ вже буде більше постмодернізму.
Поділитеся іменами кількох митців, чиї роботи можна буде побачити на першому вернісажі ЦІМу?
Б. М.: Звісно, назву кілька для реклами, так би мовити. На вернісажі можна буде побачити, наприклад, роботи Анатоля Степаненка, Микола Трегуба, Романа Жука, Петра Старуха, Олекси Фурдіяка, Михайла Барабаша.
Коли ЦІМ розпочне свою роботу?
Б. М.: Фізичний простір, гадаю, — десь на початку 2024. Але сам проєкт функціонує вже близько трьох місяців. Бо ж ЦІМ — не лише виставковий простір.
Ми займаємося розробкою сайту. Команда щодня працює над якісним контентом, аби цей сайт наповнювати. Там буде зібрана інформація про близько 40 художників, з якими ми співпрацюємо.
Також у нас вже є сторінки у соцмережах. Їхня мета — підготувати нашу майбутню аудиторію до того, що чекатиме їх у виставкових залах. Ми запустили Youtube-канал. Він побудований за принципом креативної самоосвіти.
У соцмережах ми надаємо багато навчального контенту. Він — безоплатний. Це ми будемо робити, як мінімум, впродовж трьох місяців, до відкриття фізичного простору. До моменту вернісажу, уся наша потенційна аудиторія має знати, що ж таке це інтелектуальне мистецтво.
Чи не боїтеся, що ось це словосполучення “інтелектуальне мистецтво” може якось відлякувати вашу потенційну аудиторію? Дехто подумає, що вони й звичайне мистецтво не завжди розуміють, то нема чого йти дивитися на мистецтво інтелектуальне.
“Інтелектуальне мистецтво” — не якийсь там вид мистецтва, який “мудріший” від інших видів. Це — мистецтво, яке комунікує з глядачем
Як би ви описали портрет вашого потенційного гостя? Це будуть мистецтвознавці, шанувальники мистецтва чи у ЦІМ буде цікаво й людям, які просто люблять виставити в інстаграмі естетичні фото з останньої виставки, яку відвідали?
Б. М.: Працюємо на максимально широку аудиторію. Коли ми готувалися до запуску проєкту, то у декого з колег були сумніви, а чи потрібні нам майданчики у стількох соціальних мережах? Можливо, краще обрати один чи два канали зв’язку? Але ми точно знали, що хочемо залучити якомога більше різних соціальних груп, а з одним-двома каналами вибірка аудиторії була б досить вузькою.
Портрет аудиторії ЦІМ у такому випадку виглядає досить строкато. Чи буде зрозумілим ваш продукт людям, які з мистецтвом поки що на “Ви”?
Б. М.: Все залежить від того, як повести розмову. Наприклад, ми зараз живемо у парадигмі, коли завершується метамодерн. Метамодерн багатьом українцям може бути абсолютно незрозумілим терміном. Але коли я скажу замість “метамодерн” — “мистецтво дієвих інтелектуалів”, то вже стає трохи зрозуміліше. От це й буде наша термінологія.
Ми хочемо дати аудиторії ще одну мову — мову мистецтва, яка також допомагає у комунікації. Ви ж пам’ятаєте, як на початку повномасштабного вторгнення з’являлося багато гострих, актуальних мистецьких меседжів про війну у форматах фотографії, плаката. Тобто мистецтво було в авангарді комунікаційної кампанії України зі світом.
Насправді є дуже багато аргументів на підтвердження того, що мова мистецтва — швидкий та ефективний спосіб взаємодії. Про загальнолюдські цінності легше комунікувати мовою мистецтва, ніж звичною нам вербальною мовою.
Як фінансується цей проєкт, це грантова підтримка чи якісь приватні інвестиції?
Б. М.: У нас з колегами на старті було розуміння того, що з ЦІМ ми не хочемо йти по умовному “грантовому” сценарію. Це такий сценарій, коли у проєкт вкладається багато праці, він запускається, а потім про нього усі забувають, бо робота команди припиняється рівно тоді, коли вичерпується бюджет проєкту. Ми орієнтуємося на створення успішної комерційної моделі.
Не знаю, чи ставили вам вже це запитання, але, впевнена, ви його будете чути не раз: чи під час війни потрібне створення нового мистецького центру? Чи це зараз на часі?
Б. М.: Моя відповідь буде — так, на часі. Зараз існує проблема з мотивацією молоді для захисту України. Наш центр буде допомагати розвивати цю мотивацію. Наша ціль — формування українського громадянського суспільства, суспільства свідомих вільних людей.
Побутує думка, що формування громадянського суспільства — справа держави, державних установ, журналістів врешті-решт. Я переконаний, що вагомий внесок можуть і мають у цьому робити приватні інституції на кшталт ЦІМ.
Особливо у час, коли в Україні йде війна й державним мистецьким інституціям є чим зайнятися, зокрема збереженням своїх збірок, і через це їхня робота з аудиторією, я б не сказав, що провалена, але вона трохи “просідає”. Ми в ЦІМ можемо і будемо з цим (формуванням громадянського суспільства – ред.) допомагати.
Ви казали про успішну комерційну модель проєкту. Кошти від продажу квитків на виставки та від реалізації мерчу навряд чи зможуть забезпечити комерційний успіх, а як же тоді це буде працювати?
Б. М.: Так, розумію, це може виглядати як утопія, бо, ймовірно, жодного окупного, комерційно успішного музею в Україні немає. Але такі приклади є у світі. І там це відбувається завдяки креативу і новим методикам, які використовують інституції. Це ми й будемо випробовувати у ЦІМ.
Нас цікавить креативна музеологія. Ми проти дистанції між глядачем та експонатом. Класичний музей, на жаль, як би ми не намагалися його реставрувати, відновлювати, перезапускати, не позбудеться цієї дистанції. Глядачам все одно не можна буде торкатися ні до чого, там далі буде купа вчених рад, які зупиняють креативну музеологію і ставлять інституцію у певні рамки.
У нас не буде цих рамок. Ми хочемо, аби наші відвідувачі почували себе максимально комфортно, спілкуючись з мистецтвом. Ми готові їм все для цього дати.
І ще про комерційну складову… Якщо ви запитаєте у будь-якого експерта ринку в Україні, а їх у нас не так вже й багато: який ринок мистецтва більший — аукційний чи дилерський, вони всі вам скажуть, що — дилерський (приватні продажі). Звідси не тяжко зробити висновок, що приблизно 70% — це тіньові продажі. От і відповідь на питання, де дістати гроші для українського війська, для дронів. Ми хочемо вивести ринок українського мистецтва з тіні.
Після відкриття, у ЦІМ відбуватимуться аукціони інтелектуального мистецтва. Мої колеги вже аналізують західний артринок, бо ми хочемо заходити й на закордонні аукціони. Ми вже активно спілкуємось з їхніми експертами.
Отже, до й без того амбітних планів ЦІМ, додається ще й вихід на міжнародну аудиторію?
Б. М.: Так, ми рухаємося одразу кількома стежками у різних напрямах, серед яких й закордонний.
Це важко, але ми не покладаємо рук. Для мене це, наприклад, цікавіше, ніж сидіти на якійсь умовній методичній раді. Я вірю, що наш новий якісний продукт, буде мати попит.
* — Музей модернізму, що став частиною великої музейної родини Львівської національної галереї мистецтв ім. Бориса Возницького, відчинив двері для відвідувачів весною 2021 року. Інтерв’ю з Богданом Мисюгою про концепцію експозиції Музею модернізму вийшло друком у #8/2020 “Естет Газети”.
Першоджерело: https://www.esthetegazeta.com/post/bohadan-musiuha-12-zapytan-do-artdyrektota-centry-intelektualnoho-mystetstva
