Нещодавно, 28 червня, у Центрі інтелектуального мистецтва «Меркурій» відкрився новий виставковий проєкт «Моя територія». Тут презентували роботи молодих українських митців, які актуалізують тему свободи як суспільне та індивідуальне явище.
ІА Дивись.info побувала на виставці та розповідає детальніше про неї.
«Два попередні проєкти стосувалися більше перспективи інтелектуального мистецтва. Цього разу ми вирішили, що наступна виставка має бути голосом молодого покоління», – каже артдиректор Центру інтелектуального мистецтва «Меркурій» та куратор виставки Богдан Мисюга.
У виставкому просторі містяться роботи сучасних українських митців із різних куточків України, зокрема: Андрія Роїка (Львів), Ольги Кузюри (Львів), Максима Мазура (Київ), Вероніки Чередниченко (Херсон) та Богдани Пацюк (Луцьк). Роботи митців розташовані в окремих виставкових просторах та актуалізують проблему не тільки свободи, але й – тілесності та духовності, прогресу та занепаду, втрати та віднайдення, болю, травми, страху та надії.
«Молоде мистецтво зазвичай рефлексує про те, що відбувається довкола. Коли ці митці зустрілися в зумі, тоді саме відбувався наступ на Харків, і найбільша така річ, яка мене хвилювала – наша територія. Ми втрачали її кілометр за кілометром. Так, ми зрозуміли під час зустрічі, що наша територія – це та проблема, яка нас об’єднує. На мій погляд, кожен молодий художник створив проєкцію своєї території. Кожен у свій спосіб: для когось – це екзистенція; для когось – його жалі та болі; для когось – індивідуальний закуток, куди він може втекти від тривоги та проблем; для когось – це середовище, де він перебував під час примусової евакуації. Таким чином, цей проєкт об’єднався в одну думку», – зазначає Богдан Мисюга.
-
- Артдиректор Центру інтелектуального мистецтва «Меркурій» та куратор виставки Богдан Мисюга. Фото/ Іван Станіславський.
«Голоси постаментів» та тілесність
Андрій Роїк представив на виставці частину серії своїх робіт на полотні, графіку та скульптуру. Його проєкт має назву «Голоси постаментів» та, за словами митця, відображає сад, в якому вже не ростуть, однак де зберігаються ті втрачені властивості, що люди часто гублять на шляху до себе.
«У цьому залі ми бачимо роботи, які відображають крик, втрати, руйнацію – те, що, на жаль, об’єднало багатьох людей сьогодні. На виставці багато з цих робіт я показую вперше», – каже художник Андрій Роїк.
-
- Роботи Андрія Роїка на виставковому проєкті “Моя територія”. Фото/ Іван Станіславський.
-
- Роботи Андрія Роїка в Центрі інтелектуального мистецтва “Меркурій”. Фото/ Іван Станіславський.
В окремій залі розмістили роботи Ольги Кузюри. У них вона досліджує тему тілесності.
«Моя серія робіт, яка була створена рік тому. Вона не задумувалася як щось завершене, а була миттєвою спробою опрацювати питання, які для мене були дуже видимими на той момент. Це питання етики споглядання, переживання і зображення страждання іншої людини, її фізичного болю. Це був той час, коли в багатьох проєктах я стикалася з новою актуальністю поняття “тілесності” як повернення до тіла, до відчуття емоцій тілом», – зазначає Ольга Кузюра.
Вона розповідає, що у своїх роботах повернулася до основ. Зокрема, робила замальовки з підручника з хірургії, за яким вивчала структуру людського тіла, коли тільки починала опановувати малювання.
«Мені було важливо почати з нуля та зрозуміти, як я відчуваю це довкола. Наше візуальне щодення перенасичене фізичним болем. І як ми з ним боремося, як ми ставимося до нього – дуже визначає нашу майбутню етику взагалі. Фактично природа людини, її цікавість до споглядання болю фізичного – дуже специфічна. Ми вже довго в цьому контексті існуємо. Так, я для себе наново відкривала можливості дивитися на людське тіло, яке зараз страждає. Це той кордон, який порушений», – підкреслює Ольга Кузюра.
-
- Роботи Ольги Кузюри. Фото/ Іван Станіславський.
-
- Роботи Ольги Кузюри. Фото/ Іван Станіславський
Метавсесвіт, віртуальна реальність та війна
На виставці можна побачити три цикли робіт Вероніки Чередниченко – «МЕТАЛІС», «TECTUMQUE 2.0» (лат. укриття») та «ІТЕRMEZZO». Кожен з них була створена в певний період її творчості з 2021 року та представляє різну мистецьку практику художниці.
-
- Роботи Вероніки Чередниченко. Фото/ Іван Станіславський
«Перша хронологічно – це корольова серія живописів «МЕТАЛІС». У 2022 році вона супроводжувалася досвідом віртуальної реальності. Сьогодні в нас – новий досвід. Теми, які я тут піднімала, стосувалися метавсесвіту – нашого нового діджиталізованого майбутнього. Зокрема, як нам придумувати нові закони і правила, в яких ми будемо жити в цьому метавсесвіті та яка роль природи в ньому. 18 лютого 2022 року моя виставка відкрилася, а 24 лютого виявилося, що ми все ще печерні люди і метавсесвіт нам поки що неактуальний. Різко змінився мій погляд на мистецьку практику. З таких досить абстрактних тем я перейшла на соціальні, які трохи більше приземленіші, ніж попередні, та наближені до сьогодення», – каже Вероніка Чередниченко.
За слова мисткині, наступна серія, яку ми можемо побачити в Центрі інтелектуального мистецтва «Меркурій» – це «ІТЕRMEZZO». Вона містить рисунки та відео. Їх вона створила в норвезькому селищі, де перебувала деякий час. Там вона за аналогією до відомого твору Михайла Коцюбинського намагалася віднайти свій внутрішній спокій.
Третій проєкт Вероніки Чередниченко, «TECTUMQUE 2.0», створений у віртуальній реальності, тому його можна переглянути за допомогою VR-технології. Тут, як підкреслює мисткиня, є очевидні символи війни та відображено аморфні страхи людини.
-
- Проєкт «TECTUMQUE 2.0» Вероніки Чередниченко можна переглянути за допомогою VR-технології. Фото/ Іван Станіславський.
-
- Роботи Вероніки Чередниченко. Фото/ Іван Станіславський.
Маніфест художника та адаптація до війни
Максим Мазур представив на виставці «Моя територія» свій проєкт «Маніфест для сажі». У центрі його серії розмістили аудіоінсталяцію, яка відтворює найвизначніші маніфести ХХ століття. У ній можна побачити пігмент сажі, який рухається за допомогою звуку. За словами митця, ці маніфести згенеровані штучним інтелектом та зачитані програмою як новий маніфест художника.
«Для мене це важливі речі, пов’язані з функцією мистецтва та можливістю щось сказати під час війни, розуміючи що люди, які створюють багато прекрасного (технології, мистецтво, науку), але це все не зупиняє війни. Я взяв за основу пігмент сажі. У цьому є такий діалог з редукцією живопису, який запропонував Малевич в чорному квадраті. Це була відмова від зображуваності, пошук власних активних почуттів і вираження їх не міметичним способом. Таким чином, я використовую лише сам медіум живопису та власну фактуру і текстуру», – розповів Максим Мазур.
-
- Мистецький проєкт Максима Мазура “Маніфест для сажі”. Фото/ Іван Станіславський.
-
- Мистецький проєкт Максима Мазура в Центрі інтелектуального мистецтва “Меркурій”. Фото/ Іван Станіславський.
На першому поверсі мистецького центру є інсталяція «Адаптація» Богдани Пацюк. Як зазначає художниця, вона зображує уявний простір, куди потрапляє людина у вимушених обставинах міграції.
«Це якраз про те, що в кожного з нас є такі моменти, що перед тим як їх зустріти, ми думаємо, якщо це станеться – то буде кінець світу. Насправді у мене було багато обставин, які стаються і я думаю все – кінець прийшов. Однак приходить той момент, коли ти обираєш, як тобі до цього всього пристосовуватися і продовжувати жити. Ця інсталяція про цей процес адаптації, про те, коли ти приймаєш нову реальність – якось трансформуєшся, починаєш собі щось нове вигадувати та стаєш інакшим. Тому після таких потрясінь як війна ми продовжуємо жити», – каже Богдана Пацюк.
-
- Інсталяція «Адаптація» Богдани Пацюк. Фото/ Іван Станіславський
Виставковий проєкт «Моя територія» буде доступний для перегляду в Центрі інтелектуального мистецтва «Меркурій» (адреса – площа Міцкевича, 10) до 11 серпня.
Центр інтелектуального мистецтва «Меркурій» відкрили у Львові у лютому 2024 року. Перший проєкт, який там презентували, був «Ретроспектива інтелектуального мистецтва України». Другий – «Блукання в собі». Детальніше – читайте у нашому матеріалі тут.
Матеріал: Ольга Бомко.
